Вже стає очевидно, що спільна військова кампанія США та Ізраїлю проти Ірану - це математично вивірене знищення військово-промислового потенціалу цілої держави.
Заяви Трампа про відмову Ірану від угоди стали лише політичним тригером для реалізації оперативного плану, який формувався ізраїльською та американською розвідками тисячі годин.
Що відбувається прямо зараз.
З тактичної точки зору ми спостерігаємо еталонне виконання доктрини завоювання панування в повітрі. Перша фаза операції очікувано розпочалася з місій SEAD/DEAD — тотального придушення та фізичного знищення іранської мережі радіолокаційних станцій і систем ППО. Географія ударів охоплює стратегічний периметр тисячі кілометрів: від Західного Азербайджану на північному заході до порту Чабахар на узбережжі Оманської затоки та критично важливої нафтоносної провінції Хузестан. Офіційне повідомлення про появу американських важких ударно-розвідувальних БпЛА MQ-9 Reaper над містом Шираз, що лежить у глибокому тилу за гірським хребтом Загрос, є ключовим індикатором. Шираз - це вузол базування сьомої тактичної авіабази та локація підземних ракетних арсеналів. Вільне оперування безпілотників у цьому районі означає, що протиповітряний щит Ірану прорвано. Тепер коаліція переходить до найефективнішої фази: використання масових і відносно дешевих керованих авіабомб калібру від двохсот п'ятдесяти до дев'ятисот кілограмів, таких як GBU-39 SDB та сімейство JDAM, для методичного знищення інфраструктури.
Окремого аналізу заслуговує психологічна складова та стратегія досягнення раптовості. В епоху тотального супутникового та інформаційного моніторингу неможливо приховати підготовку сотень літаків. Проте Ізраїль застосував класичний метод когнітивного перевантаження. Протягом багатьох місяців ізраїльська авіація здійснювала сотні бойових вильотів для бомбардування об'єктів «Хезболли» в Лівані. Іранські радари щодня фіксували масові підйоми ударних груп, які щоразу поверталися на бази після відпрацювання по ліванських цілях. Це створило ефект звикання: іранське командування психологічно адаптувалося до цих маневрів як до рутини. Коли в ніч початку операції літаки знову піднялися в небо нібито для чергового удару по Лівану, вони різко змінили вектор. Це дозволило Ізраїлю вже вдруге за історію протистояння досягти абсолютної тактичної несподіванки.
Баланс сил і внутрішня ситуація в Ірані наразі виглядають критично для режиму аятол. Технологічна прірва між об'єднаними силами США та Ізраїлю й іранською армією величезна. Іран робив ставку на асиметричну війну: москітний флот швидкісних катерів у Перській затоці, масоване виробництво балістичних ракет і розгалужену мережу проксі-угруповань. Однак точні удари по підземних базах флоту та місцях скупчення політичного і силового керівництва в Тегерані паралізують ланцюги управління. Найяскравішим показником слабкості є дії Корпусу вартових ісламської революції, який прямо під час ракетних ударів кидає всі ресурси на розгортання блокпостів «Басідж» усередині країни. Тегеран розуміє, що знищення їхнього силового апарату з повітря з імовірністю, близькою до стовідсоткової, спровокує масштабне внутрішнє повстання. Режим боїться втрати контролю над власним населенням значно більше, ніж втрати військових баз.
Фінал цієї кампанії не передбачає наземної окупації Ірану американськими військами. Мета операції полягає у відкиданні військового та промислового потенціалу країни на десятиліття назад. Позбавлений інфраструктури, систем ППО та виробничих потужностей, Іран перестане бути регіональним гегемоном. Без іранських грошей та зброї проксі-угруповання, такі як ХАМАС (який уже заявив про засудження операції) та залишки Хезболли, приречені на поступову деградацію. Вакуум сили, що утвориться, неминуче призведе до переформатування всього Близького Сходу та, ймовірно, падіння нинішнього уряду в Тегерані під тиском власного народу.
