Є одна річ у великих системах, яка мене трохи насторожує.
Чим більшими вони стають, тим складніше побачити, що насправді відбувається всередині.
І в якийсь момент з’являється дивне питання.
Хто взагалі бачить всю картину?
Роботи можуть виконувати завдання.
Координуватися між собою.
Обмінюватися сигналами.
Але коли таких машин стає багато, дивитися лише на одного робота вже недостатньо.
Потрібен інший рівень огляду.
І саме тут з’являється ідея глобальної обсерваторії.
У контексті #robo це виглядає як можливість бачити всю мережу роботів одразу.
Фактично це рівень, де можна побачити систему цілком. Де видно, як рухаються сигнали в мережі ROBO.
Як змінюється поведінка роботів.
І як вони реагують один на одного.
Коли дивлюся на таку мережу, виникає дивне відчуття.
У таких системах дуже легко не бачити далі власного носа.
Ти бачиш одного робота.
Один сигнал.
Одну дію.
Але вся система при цьому залишається поза полем зору.
І саме в цей момент починаєш розуміти, наскільки складною може бути така мережа.
Бо окремі дії виглядають простими.
Але разом вони формують значно більшу картину.
Мені здається, що саме тут і з’являється роль людини.
Роботи можуть діяти автономно.
Але люди залишаються тими, хто дивиться на систему ззовні. Не для того, щоб керувати кожним рухом.
А для того, щоб розуміти, що відбувається з усією мережею ROBO.
Бо коли система росте, важливим стає не контроль одного робота.
А можливість побачити всю картину.
І зрозуміти, що насправді відбувається в мережі.
І якщо чесно, мені трохи цікаво, як така система виглядатиме через кілька років.
#ROBO $ROBO @Fabric Foundation
