У 2023 році молода українська журналістка свідомо пішла туди, куди більшість боялася навіть наблизитися, — на тимчасово окуповану територію, щоб зібрати докази про таємні місця утримання людей, створені Росiєю.
Вікторія Рощина розслідувала систему так званих фільтраційних таборів — мережу, де українських цивільних допитували, перевіряли, ізолювали й змушували зникати без сліду. Це була робота, для якої не існувало безпечного маршруту, журналістського захисту чи гарантій повернення.
Вона вже не раз працювала в окупації, ризикуючи життям заради правди. Писала для українських медіа, виїжджала туди, куди інші не могли дістатися, і робила те, що має робити справжній журналіст: свідчила.
У 2023 році Вікторія зникла.
Її рідні більше року жили без точної відповіді на найстрашніше запитання — чи вона ще жива. На початку 2025 року її тіло повернули до України разом із сотнями інших. Експертиза виявила сліди катувань електричним струмом. Їй було лише 27. На момент смерті вона важила 30 кілограмів.
Рoсія намагалася не просто змусити її мовчати.
Вона намагалася стерти сам факт її присутності.
Стерти її голос.
Стерти її докази.
Стерти її ім’я.
Але такі історії не мають зникати в тиші.
Вікторія Рощина — це не лише ім’я журналістки.
Це символ мужності.
Символ професії, яка платить найвищу ціну за правду.
Символ України, яка продовжує говорити навіть тоді, коли її намагаються зламати.
Ми маємо пам’ятати тих, хто ризикував усім, аби світ побачив злочини не зі звітів, а з реальності.
І ми не маємо права дозволити, щоб їхні імена зникли.
Пам’ятаймо Вікторію Рощину.
#ВікторіяРощина #CrimesofRussia