Український криптоінвестор — це особлива людина.

Він пережив ведмежі ринки, обвали бірж, паніку в соцмережах, тисячі прогнозів про Bitcoin по мільйону доларів і стільки ж прогнозів про його неминучу смерть.

Але навіть його нервова система виявилася безсилою перед українською бюрократією.

Тому що Bitcoin за 15 років хоча б пройшов шлях від дивної ідеї до глобального фінансового активу.

А от українське регулювання криптовалют за той самий час пройшло шлях від «треба щось придумати» до «ми все ще думаємо, що придумати».

Прогрес, безумовно, є.

Просто його складно розгледіти без мікроскопа.

Легалізація, яка вже майже настала. І ще майже. І ще трохи майже.

Здається, українська криптоіндустрія живе у фільмі «День бабака».

Щороку виходять новини:

— регулювання вже на фінальній стадії;

— закон майже готовий;

— механізми опрацьовуються;

— питання активно вивчається;

— тривають консультації.

І десь у цей момент криптотрейдер відкриває графік Bitcoin і розуміє, що за час цих консультацій ринок уже встиг впасти, вирости, знову впасти, запустити новий цикл і вигадати три нові тренди.

Зате консультації тривають стабільно.

Стабільність — теж важлива річ.

Блокчейн рухається зі швидкістю світла. Документи — зі швидкістю документа

Світ тим часом не чекає.

Одні країни запускають зрозумілі правила для криптобізнесу.

Інші створюють умови для залучення інвестицій.

Треті вже обговорюють токенізацію нерухомості, акцій і реальних активів.

А в нас іноді складається враження, що головна інновація державного управління — це створення робочої групи для обговорення необхідності створення ще однієї робочої групи.

Якщо блокчейн створили для усунення зайвих посередників, то українська бюрократія ніби поставила собі за мету довести, що зайвих посередників багато не буває.

Український криптоентузіаст давно живе в майбутньому

Середньостатистичний користувач криптовалют уже розуміє DeFi, стейкінг, смартконтракти, кросчейн-мости та апаратні гаманці.

Середньостатистичний чиновник усе ще намагається зрозуміти, чим Bitcoin відрізняється від електронних грошей.

І це не було б проблемою, якби саме від цих людей не залежали правила гри для цілої галузі.

Уявіть собі футбольного арбітра, який уперше побачив футбол за годину до матчу.

Приблизно так іноді виглядають окремі дискусії навколо крипторегулювання.

Інвестори люблять правила. Бюрократія любить процес

Це фундаментальна різниця.

Інвестору потрібна ясність.

Підприємцю потрібна передбачуваність.

Бізнесу потрібні зрозумілі правила.

Бюрократії часто достатньо самого процесу створення цих правил.

Тому іноді складається відчуття, що кінцева мета не побудувати ефективну систему, а провести максимальну кількість круглих столів, конференцій, консультацій, погоджень і міжвідомчих обговорень.

У якийсь момент може здатися, що головний продукт державного апарату — це не регулювання.

А підготовка до регулювання.

Найстабільніший актив українського крипторинку

Криптовалюти волатильні.

Акції волатильні.

Золото волатильне.

Навіть нерухомість іноді поводиться непередбачувано.

Єдина річ, яка демонструє справді залізобетонну стабільність, — це обіцянка, що криптовалютне регулювання буде завершене вже найближчим часом.

Ця обіцянка пережила кілька урядів, десятки законодавчих ініціатив, безліч експертних дискусій і, здається, почувається чудово.

Якби її можна було токенізувати, вона могла б стати найнадійнішим активом на українському ринку.

Висновок

Україна має талановитих розробників.

Має сильну IT-спільноту.

Має підприємців, які давно працюють на глобальному крипторинку.

Не вистачає лише дрібниці.

Правил, які працюють не в презентаціях, не в концепціях, не в дорожніх картах і не в заявах для преси.

А в реальному житті.

Бо якщо ще кілька років розповідати, що ремонт дороги ось-ось почнеться, можна одного дня виявити, що весь рух давно пішов об'їзною.

І найсмішніше тут те, що криптоіндустрія вже навчилася рухатися без допомоги держави.

Питання лише в тому, чи встигне держава наздогнати власну економіку раніше, ніж та остаточно піде вперед без неї.

Український криптоінвестор — це особлива людина.

Він пережив ведмежі ринки, обвали бірж, паніку в соцмережах, тисячі прогнозів про Bitcoin по мільйону доларів і стільки ж прогнозів про його неминучу смерть.

Але навіть його нервова система виявилася безсилою перед українською бюрократією.

Тому що Bitcoin за 15 років хоча б пройшов шлях від дивної ідеї до глобального фінансового активу.

А от українське регулювання криптовалют за той самий час пройшло шлях від «треба щось придумати» до «ми все ще думаємо, що придумати».

Прогрес, безумовно, є.

Просто його складно розгледіти без мікроскопа.

Легалізація, яка вже майже настала. І ще майже. І ще трохи майже.

Здається, українська криптоіндустрія живе у фільмі «День бабака».

Щороку виходять новини:

— регулювання вже на фінальній стадії;

— закон майже готовий;

— механізми опрацьовуються;

— питання активно вивчається;

— тривають консультації.

І десь у цей момент криптотрейдер відкриває графік Bitcoin і розуміє, що за час цих консультацій ринок уже встиг впасти, вирости, знову впасти, запустити новий цикл і вигадати три нові тренди.

Зате консультації тривають стабільно.

Стабільність — теж важлива річ.

Блокчейн рухається зі швидкістю світла. Документи — зі швидкістю документа

Світ тим часом не чекає.

Одні країни запускають зрозумілі правила для криптобізнесу.

Інші створюють умови для залучення інвестицій.

Треті вже обговорюють токенізацію нерухомості, акцій і реальних активів.

А в нас іноді складається враження, що головна інновація державного управління — це створення робочої групи для обговорення необхідності створення ще однієї робочої групи.

Якщо блокчейн створили для усунення зайвих посередників, то українська бюрократія ніби поставила собі за мету довести, що зайвих посередників багато не буває.

Український криптоентузіаст давно живе в майбутньому

Середньостатистичний користувач криптовалют уже розуміє DeFi, стейкінг, смартконтракти, кросчейн-мости та апаратні гаманці.

Середньостатистичний чиновник усе ще намагається зрозуміти, чим Bitcoin відрізняється від електронних грошей.

І це не було б проблемою, якби саме від цих людей не залежали правила гри для цілої галузі.

Уявіть собі футбольного арбітра, який уперше побачив футбол за годину до матчу.

Приблизно так іноді виглядають окремі дискусії навколо крипторегулювання.

Інвестори люблять правила. Бюрократія любить процес

Це фундаментальна різниця.

Інвестору потрібна ясність.

Підприємцю потрібна передбачуваність.

Бізнесу потрібні зрозумілі правила.

Бюрократії часто достатньо самого процесу створення цих правил.

Тому іноді складається відчуття, що кінцева мета не побудувати ефективну систему, а провести максимальну кількість круглих столів, конференцій, консультацій, погоджень і міжвідомчих обговорень.

У якийсь момент може здатися, що головний продукт державного апарату — це не регулювання.

А підготовка до регулювання.

Найстабільніший актив українського крипторинку

Криптовалюти волатильні.

Акції волатильні.

Золото волатильне.

Навіть нерухомість іноді поводиться непередбачувано.

Єдина річ, яка демонструє справді залізобетонну стабільність, — це обіцянка, що криптовалютне регулювання буде завершене вже найближчим часом.

Ця обіцянка пережила кілька урядів, десятки законодавчих ініціатив, безліч експертних дискусій і, здається, почувається чудово.

Якби її можна було токенізувати, вона могла б стати найнадійнішим активом на українському ринку.

Висновок

Україна має талановитих розробників.

Має сильну IT-спільноту.

Має підприємців, які давно працюють на глобальному крипторинку.

Не вистачає лише дрібниці.

Правил, які працюють не в презентаціях, не в концепціях, не в дорожніх картах і не в заявах для преси.

А в реальному житті.

Бо якщо ще кілька років розповідати, що ремонт дороги ось-ось почнеться, можна одного дня виявити, що весь рух давно пішов об'їзною.

І найсмішніше тут те, що криптоіндустрія вже навчилася рухатися без допомоги держави.

Питання лише в тому, чи встигне держава наздогнати власну економіку раніше, ніж та остаточно піде вперед без неї.