От дивіться, що найбільше дратує? Ми всі вже поступово звикли, що фотки з відпустки, меми, робочі документи, старі чати і все це просто «в хмарі». Натиснув «зберегти» ну і воно там назавжди. Немовби магія якась.
А вже згодом приходить рахунок. Та ще й не тільки твій особистий.
Тому що хмара не є магія. Це величезні ангари з серверами десь у Вірджинії чи Ісландії, які жеруть електрику, як дракони, і п’ють воду для охолодження в таких обсягах, що в деяких регіонах уже реально бракує прісної води. А ми з вами про це майже не думаємо. Ну бо ж «хмара» звучить так легко, безневинно. І ось цей контраст між легкою назвою і важкою реальною машиною життя завжди мене трохи приголомшує.
Я недавно копався в темі WALRUS (це децентралізоване сховище на базі Sui) і зрозумів одну неприємну річ що навіть коли нам обіцяють «дешево і назавжди», хтось усе одно платить. Просто не завжди це ти бачиш у своєму кабінеті.
У класичних хмарах (Google, AWS, Azure) схема проста,
ти платиш за місце
платиш за те, що забираєш дані назад (так, egress — це окрема стаття)
платиш за те, що взагалі до них звертаєшся через API
а ще платиш за те, що вони роками тримають твої старі резервні копії, які ти сам уже забув
І найцікавіше тут що більшість людей навіть не знають, скільки реально коштує тримати один терабайт «на всяк випадок». Бо це копійки щомісяця. Але коли копійок мільярди… то вже зовсім інші цифри.
А тепер уяви собі що ти завантажив 2018 року 500 фотографій з весілля. Вони досі там. Сервер, який їх тримає, уже п’ятий раз міняли «залізо», електрика спалилася на десятки тисяч кіловат-годин, воду злили, CO₂ викинули — а ти платиш 1,2 долара на місяць і думаєш, що це чесно.
WALRUS намагається це поламати.
Вони використовують erasure coding — тобто твої дані розбиваються на шматки, розкидуються по багатьох вузлах, і навіть якщо половина мережі зникне — ти все одно зможеш їх дістати. Overhead там значно менший, ніж у класичних системах. Плюс це децентралізовано, тобто немає одного жирного дядька, який вирішує, скільки з тебе здерти.
Але навіть тут є нюанс.
«Вічне» зберігання за одну оплату (як у Arweave) звучить красиво, але математика жорстока. Якщо ти платиш один раз 20 доларів за 1 ГБ назавжди — то ці гроші мають десь працювати наступні 50–100 років, купувати електрику, ремонтувати сервери, платити людям. А якщо інфляція, якщо ціна електрики зросте втричі, якщо мережа стане меншою? Тоді або ціна «вічного» зберігання буде постійно рости, або хтось просто перестане платити вузлам то і дані почнуть зникати.
Тобто «вічне» — це завжди ілюзія. Є тільки питання: хто і як довго готовий платити.
Мені здається, що ми зараз у дивній точці.
З одного боку — даних все більше, AI їх жере тоннами, і хтось має це все тримати.
З іншого — ніхто не хоче платити реальну ціну.
У підсумку платимо всі: і гаманцем, і планетою, і просто тим, що наші дані стають заручниками чиєїсь бізнес-моделі.
Може, пора вже перестати вірити в казку про безкоштовну/вічну хмару і почати хоча б приблизно розуміти, скільки коштує кожна наша селфі на фоні Карпат?
Бо якщо не ми це усвідомимо ми, то усвідомлять ті, хто рахує нульові й одиниці на своїх рахунках за електрику та воду. І тоді ціна стане набагато менш приємною.
А ти як думаєш, ну скільки ще років ми зможемо робити вигляд, що це все «просто хмара»? @Walrus 🦭/acc #walrus $WAL
