Якщо ви думаєте, що фінансові бульбашки — це винахід епохи криптовалют, перенесімося у 1919 рік. Америка, як і Європа, переживала повоєнну економічну турбулентність. Чарльз Понці, харизматичний італійський емігрант із порожніми кишенями, отримав листа з Іспанії. Всередині лежав міжнародний купон для відповіді (IRC) — клаптик паперу, який можна було обміняти на поштові марки в іншій країні. І тут Понці осяяло. Через різницю курсів валют після війни, купон, куплений в Іспанії за копійки, у США можна було обміняти на марки значно вищої вартості. Це називається арбітраж. Теоретично, купуючи купони в Європі та продаючи їх у США, можна було отримати 400% прибутку. Ідея виглядала не просто легальною, а геніальною.
Понці заснував «Компанію з обміну цінних паперів» і зробив пропозицію, від якої неможливо відмовитися. У той час як банки пропонували 5% річних, він обіцяв інвесторам 50% прибутку всього за 45 днів. Перші клієнти, переважно прості робітники, ризикнули і справді отримали свої гроші з обіцяними відсотками. Новина розлетілася Бостоном зі швидкістю пожежі. Люди забирали заощадження з банків, закладали будинки і несли гроші Понці. Його офіс був завалений готівкою настільки, що гроші валялися в кошиках для сміття, а клерки просто не встигали їх рахувати. Понці став героєм, його носили на руках, а поліція віддавала йому честь на вулиці.
Але була одна «маленька» проблема, про яку знав тільки Чарльз. Схема з купонами була неможливою на практиці. Щоб виплатити обіцяні прибутки всім інвесторам, Понці мав би скупити і перевезти через океан 160 мільйонів купонів. В усьому світі на той момент їх існувало лише близько 27 тисяч. Він дуже швидко зрозумів, що логістика «бізнесу» не працює, але потік грошей був таким солодким, що він просто перестав купувати купони. Понці почав платити старим інвесторам грошима нових. Це і є класична піраміда. Він жив як король, купував маєтки та автомобілі, знаючи, що математичний колапс неминучий.
Казка закінчилася влітку 1920 року, коли фінансовий журналіст Кларенс Беррон провів прості розрахунки і опублікував розгромну статтю. Він довів, що бізнес Понці фізично не може генерувати такі прибутки. Інвестори запанікували і кинулися забирати гроші. Понці намагався заспокоїти натовп, роздаючи пончики та каву, але каса спорожніла за лічені дні. В результаті тисячі людей втратили все, а Понці опинився у в'язниці. Він помер у бідності в благодійній лікарні в Ріо-де-Жанейро, залишивши після себе лише своє ім'я, яке досі лякає інвесторів по всьому світу.
